Меню сайту

Форма входу

Архів записів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 119

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук

Вітаю Вас, Гість · RSS 22.01.2022, 12:24

Головна » 2014 » Жовтень » 25 » Герої не вмирають! Орест Квач.
13:05
Герої не вмирають! Орест Квач.
 
 
         

Орест Квач, колишній учень нашої школи, доброволець з батальйону «Айдар»   загинув під час бою за місто Лутугіно  27 липня 2014 року.

Того дня підрозділи батальйону брали участь у трьох  операціях за різними напрямками навколо м. Лутугіно. У кожній з груп були втрати. Всього загиблими батальйон втратив 12 чоловік 
Орест відсвяткував свої 23 роки і через 4 дні загинув у бою за місто Лутугіно на Луганщині. Він пройшов весь майдан, пережив обстріл на Інститутській, визволяв поранених побратимів. Тоді рідні і друзі дякували, що Бог вберіг його життя, а вже за кілька місяців пішов воювати в зону АТО добровольцем.
В суботу Орест Квач мав виїхати із зони АТО, проте залишився з хлопцями, бо знав, що ті мають йти в бій.  Один з його друзів виклав у соціальних мережах фотокартку: на задньому плані стояв Орест автоматом і прикривав йому тил. Він написав : «Орест  часто прикривав мою спину. Його завжди було багато, він мав багато друзів».
Орест Квач був чудовим хлопцем, вчився на відмінно, вільно володів англійською мовою, багато читав. Закінчив військовий ліцей імені Богуна, мріяв працювати в Службі безпеки України.   За спогадами друзів,  був веселуном та оптимістом.. Але вело його по життю  – покликання воїна. “Хонор”, “Торнадо”, “Лютий” - мав різні прізвиська цей благородний вояк. Орест Квач любив свої рідні Заліщики, любив Україну, він був дуже активним і мав багато планів.
– На Схід Орест уперше поїхав наприкінці червня, а потім, коли оголосили перемир’я, повернувся,  – згадує мати героя Алла Василівна.  -  Щодня молилася за нього… Коли він вдруге зібрався на Схід, то заборонив дівчині і старшому братові говорити мені про це – не хотів тривожити. Про його загибель чоловік дізнався з інтернету. Як нині пам’ятаю, прийшов до мене весь сполотнілий і сказав, що Ореста вже нема… Я до останнього не вірила, допоки труну не привезли.
Окрім Ореста, у батьків ще четверо дітей – двоє братів і дві сестри, наймолодшій тільки два з половиною роки.
– Коли Орест був маленьким, завжди грався у війну, – продовжує розповідь пані Алла. – Колекціонував солдатиків, а коли їх під руками не було, то створював «армію» із сірників, копійок… Завжди хотів стати військовим. Після дев’ятого класу вступив до Київського ліцею ім. І. Богуна. Планував бути розвідником, але я його відраджувала, відтак пішов вчитися на юриста до Київського національного економічного університету.
За словами Алли Василівни, Орест завше вирізнявся порядністю та загостреним відчуттям справедливості. Він міг до ранку сперечатися, що в Україні можна щось змінити, але кожен повинен почати з себе… Завжди був за натурою лідером, умів збирати біля себе людей.
– Мені якось дорікнули, що, мовляв, треба було його нікуди не відпускати, – каже мати. – А він що, дитина мала, що можна зачинити в хаті? Орест був дуже впертий, якщо щось вирішив, то переконати його було неможливо. Я навіть не здивувалася, що син поїхав воювати на Схід. Може, якби мені сказали, що він там, то я б його вимолила. Хлопці на поминках розповідали, що коли Орест був на Майдані, то куля снайпера пролетіла на відстані п’яти сантиметрів від його сонної артерії, однак син мені так і не зізнався. Я того дня неначе прикипіла до екрана, коли вели пряму трансляцію з Інститутської, і просила Господа врятувати мою дитину… Бачте, тоді вимолила… Взагалі я вважаю, що це була війна не для Ореста, бо тут багато брехні, підлості, ницості. Йому б у добу лицарів народитися. Займаючись бойовими мистецтвами, він ніколи не бив противника у його слабке місце, навіть коли знав, що там був колись перелом, він не хотів такої перемоги.
Якось вдома Орест цілу ніч сперечався з дядьком що можна “щось змінити”. Матір зайшла на кухню на світанку і побачила як батько спить за столом, а  баталія Ореста й дядька триває.
Орест лишиться нашим талісманом вічної боротьби.
Там, де хтось колись кидає виклик несправедливості.
Там, де хоробрість повстає супроти сірості.
Там, всюди чорною тінню в своїй улюбленій масці буде наш Орест.
Девіз Ореста  звучав так: «Україна або смерть», і він знав, що рабам цього не зрозуміти. Його улюбленим віршем авторства Вільяма Хенлі був «Нескорений»; ось два останні рядки з нього:«Я володар своєї долі, Я капітан душі своєї». Він хотів, щоб в Україні було гідне життя, за що і загинув! 
Тіло Героя України Ореста Квача виносили під вже скорботну пісню «Пливе кача», маленькі дівчатка випустили у небо білосніжних голубів, аби в Україні таки настав мир.  Під вигуки «Слава Україні!»,  «Героям слава!»,  «Герої не вмирають!» тіло Ореста несли до церкви.
- Він зробив усе, що міг, набагато більше, ніж кожен з нас тут разом взятих. Його смерть закликає нас до дій. Не обов’язково брати зброю, в кожного є своя зброя: у  когось праця, у когось слово, у когось старання. Робімо на своєму місці все, щоб Україна процвітала, бо за це вмирають наші хлопці і, на жаль, не останні, бо йде війна. Хай Бог благословить, щоб за смертями тих героїв ми щодень ставали кращими…
Прикріплення: Картинка 1 · Картинка 2
Переглядів: 1242 | Додав: iryna | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2022
Створити безкоштовний сайт на uCoz