Структура і зміст морально-етичного виховання учнів

ЗМІСТ

1. Структурно-функціональна характеристика морально-етичних цінностей

2. Питання морально-етичного виховання в нормативно-правовій базі           

3. Зміст морально-етичного виховання в сучасному освітньому закладі

4. Особливості формування культури, патріотизму, духовних цінностей та морального досвіду учнів

5. Глосарій

1. Структурно-функціональна характеристика морально-етичних цінностей

Моральне виховання виступає провідним чинником всебічного гармонійного розвитку особистості. Морально-духовні цінності є її найбільшим надбанням. Тому й оцінювати людину передусім необхідно за рівнем сформованості моральних цінностей. Основою морального виховання є етика (від гр. ethika – звичка, звичай) – наука, об’єктом вивчення якої є мораль. Етика визначає норми суспільної поведінки, сукупність моральних правил особи чи групи.

Мораль – система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах.

Основні регулятори моральної поведінки: усвідомлення обов’язку, совість, сором.

Моральність людини проявляється у свідомому дотриманні моральних принципів і норм.

Загальнолюдські морально-духовні цінності – це морально-духовні надбання попередніх поколінь, які незалежно від расової, національної чи релігійної приналежностівизначають основу поведінки і життєдіяльності окремої, пошана батьків, святість, постійність, наполегливість, альтруїзм, гуманність, чесність, старанність, щирість, доброта, любов, мораль, милосердя, відповідальність, совість, мужність, людяність, сила волі, свобода, гідність, честь, вміння творчо вдосконалювати світ, усвідомлення самого себе, вміння керувати своїми вчинками. Чим внутрішньо красивішою буде людина, тим більшим буде перелік духовних цінностей.

Національні моральні цінності – це історично зумовлені і створені народом погляди, переконання, ідеали, традиції, звичаї, обряди, практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, але вирізняються певними національними проявами і є основою соціальної діяльності людей певної етнічної групи.

Сімейні цінності – моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін.

На основі загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей можна виділити якості особистості, які становлять зміст морального виховання: гуманність, доброта, чесність, гідність, дружба, працелюбність, повага до батьків, людей взагалі, мудрість, чуйність, уважність, люб’язність, тактовність, терпіння, делікатність, чемність, чесність, милосердя, дисциплінованість, совісність, доброзичливість, ввічливість,національна гідність, патріотизм, скромність, справедливість, інтелігентність, колективізм, почуття материнства (батьківства), інтернаціоналізм, толерантність, екологічна і правова культура, уміння бачити красу, бережливе ставлення до здоров’я, вміння слухати, розвиток талантів та інші.

Наукова література свідчить про багатозначність слова «мораль». Науковці часто визначають суть поняття «мораль» як один із методів нормативного врегулювання поведінки людини в суспільстві, який корегує свідомість і поведінку особистості в усіх без винятку сферах життя – у праці, в політиці, в науці, в сім’ї тощо.

Сучасне тлумачення моралі – явище вищого розвитку духовності. Це система норм, які відображають наявне і бажане в людських стосунках.

У християнстві прийнято трактувати походження моралі у поєднанні двох законів: природного та божественного.

Також існують інші підходи до походження моралі:

Представники суб’єктивного ідеалізму (Платон, Гегель та інші) трактують мораль разом з філософією, правом і релігією як один з етапів розвитку духа. З цієї позиції мораль переноситься поза суспільну свідомість.

Натуралістичне трактування полягає у зведенні походження моралі до природи самої людини як наслідку її еволюційного розвитку (Дарвін, Спенсер та інші), тобто виокремлюється біологічна природа моралі.

Соціологічний підхід відображає мораль як плід економічних взаємостосунків та домовленості, як найвищу цінність у політичній діяльності тощо. Пріоритет у такому контексті віддається саме соціальній природі моралі.

Моральні принципи походять ще із античності. Окремі філософи у своїх творах відображали моральні роздуми про світ, закони, що в ньому існують, про природу. Упродовж тисячоліть мораль трактувалася як основа правильного життя. Сократ вважав, що лише моральна особистість заслуговує щастя. Аристотель говорив, що завдання моралі полягає в тому, щоб людина стала моральною, а відтак щасливою. У Середньовіччі увага зосереджувалася на засаді любові до Бога та ближнього як високій загальнолюдській цінності. В Епоху Нового часу Кантвиокремив найвищий моральний закон, згідно з яким необхідно чинити з іншими так, як хочете, щоб чинили з вами. Йоган Генріх Песталоцці вважав, що для того, щоб людина стала моральною, її необхідно долучити до культури та освіти. А коли людина стане моральною і щасливою, то суспільство стане довершеним.

Виходячи із загальнолюдського змісту моральності, можна сказати, щозагальнолюдська мораль – це не сукупність незмінних норм і принципів, що споконвіку відомі кожній людині або спільноті, а цілісна система, яка поповнюється, розширюється, змінюється протягом віків, збагачуючись новими критеріями та новим змістом.

2. Питання морально-етичного виховання в нормативно-правовій базі           У Законі України про Освіту (Введеному в дію Постановою Верховної Ради N 1144-XII ( 1144-12 ) від 04.06.91) вказується, що загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

      У Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 (Схваленій Указом Президента України від 25 червня 2013 року № 344/2013) йдеться, що освіта – це стратегічний ресурс соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства, поліпшення добробуту людей, створення умов для реалізації кожної особистості.

Одним із стратегічних напрямів державної політики в сфері освіти повинна стати побудова ефективної системи національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді.

Зусилля органів управління освітою, науково-методичних служб за підтримки всього суспільства та держави повинні бути зосереджені на реалізації стратегічних напрямів розвитку освіти, подоланні наявних проблем, виконанні перспективних завдань, серед яких:

· побудова ефективної системи національного виховання на засадах загальнолюдських, полікультурних, громадянських цінностей, забезпечення фізичного, морально-духовного, культурного розвитку дитини, формування соціально зрілої творчої особистості, громадянина України і світу, підготовка молоді до свідомого вибору сфери життєдіяльності;

· підвищення відповідальності сім'ї за освіту і виховання дітей.

Для забезпечення національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді система освіти повинна формувати особистість, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя в постійно змінюваному, конкурентному, взаємозалежному світі.

Відповідно до Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021пріоритетом державної гуманітарної політики щодо національного виховання має бути забезпечення громадянського, патріотичного, морального, трудового виховання, формування здорового способу життя, соціальної активності, відповідальності та толерантності. Оскільки викликає тривогу низький рівень морального, культурного та духовного розвитку молоді.

Одним із очікуваних результатів Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 є підвищення якості вітчизняної освіти, її інноваційний розвиток відповідно до світових стандартів, що сприятиме істотному зростанню інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу суспільства та особистості.

Згідно Державного стандарту початкової загальної освіти (Затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011 року № 462) метою освітньої галузі “Суспільствознавство” є особистісний розвиток учня, формування його соціальної і громадянської компетентностей шляхом засвоєння різних видів соціального досвіду, що складається із загальнолюдських, загальнокультурних та національних цінностей, соціальних норм, громадянської активності, прийнятої в суспільстві поведінки, толерантного ставлення до відмінностей культур, традицій і різних думок.

Для досягнення зазначеної мети Державним стандартом початкової загальної освіти передбачається виконання таких завдань:

• виховання гуманної, соціально активної особистості, яка усвідомлює свою належність до етносоціального та соціально-культурного середовища, здатна розуміти значення життя як найвищої цінності;
• оволодіння способами діяльності та моделями поведінки, які відповідають загальноприйнятим нормам моралі та права;
• розвиток навичок взаємодії у сім’ї, колективі, суспільстві шляхом активного спілкування із соціальним оточенням, накопичення досвіду комунікативної діяльності, дотримання правил толерантної поведінки, співпереживання і солідарності з іншими людьми у різноманітних життєвих ситуаціях.

Соціальна і громадянська компетентності як ключові мають міждисциплінарний характер, інтегруються за допомогою всіх освітніх галузей і спрямовуються на соціалізацію особистості, набуття громадянських навичок співжиття і співпраці у суспільстві, дотримання соціальних норм.

Згідно Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти(Затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1392) метою освітньої галузі “Суспільствознавство”, що складається з історичного та суспільствознавчого компонентів, є забезпечення розвитку учня як особистості, що керується гуманістичними нормами і цінностями, усвідомлює себе громадянином України та успішно самореалізується в сучасному українському суспільстві.

Одним із завдань освітньої галузі «Суспільствознавство» є формування в учнів почуття власної гідності, поваги до прав людини, гуманістичних традицій та загальнолюдських цінностей, здатності формувати власну етичну позицію та дотримуватися правил соціально відповідальної поведінки. Зміст освітньої галузі реалізується шляхом вивчення окремих навчальних предметів (історії, права, економіки тощо), що відображають основи відповідних наук, інтегрованих курсів (громадянської освіти, суспільствознавства тощо).

Ключовим нормативним документом у сфері освітньої політики щодо виховання є Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011 № 1243, яким затверджено «Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України».

       Метою орієнтирів виховання є створення цілісної моделі виховної системи у загальноосвітньому навчальному закладі на основі громадянських та загальнолюдських цінностей.

У методичних рекомендаціях з питань організації виховної роботи у навчальних закладах у 2013/2014 навчальному році (від 08.07.2013 року № 1/9-480), розроблених Міністерством освіти і науки, затверджено спільний план заходів щодо виховання патріотично свідомої молоді. Також вказано про необхідність забезпечення змістовного дозвілля, формування почуттів любові до України, поваги до народних традицій, національних цінностей українського народу, зміцнення духовного і фізичного здоров’я дітей, їх активного та доступного відпочинку.

3. Зміст морально-етичного виховання в сучасному освітньому закладі

Моральні цінності повинні стати особистим духовним багатством кожного вихованця. пробуджувати в нього глибокі морально-етичні почуття.

На думку Я. В. Сиводіда морально-етичне виховання – це виховна діяльність сім’ї, дитячого садка, школи з формування в учнів стійкої моральної свідомості, розвитку моральних почуттів, якостей, знань, умінь, навичок і звичок відповідної поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, а саме:

· усвідомленої любові до Батьківщини, стійкого інтересу до минулого, сьогодення та майбутнього рідного краю; почуття любові й поваги до рідного народу, мови;

· любові до батьків;

· дбайливого ставлення до природи;

· прагнення захищати свою рідну землю;

· потреби брати активну участь у громадському житті класу, школи, міста, країни;

· усвідомлення принципів гуманізму й безцінності людського життя;

· прагнення будувати свої взаємини з людьми за законами совісті, добра, чесності та справедливості;

· виховання культури людських взаємин; почуття міри і такту в спілкуванні;

· дисциплінованості, організованості та іншого;

· здатності до співпереживання, милосердя, шляхетності і щедрості;

· потреби захистити слабкого, допомогти відстаючому, уміння поважати честь і гідність людини;

· шляхетного ставлення до жінки;

· розуміння морально-етичної основи культури поведінки, гармонійного поєднання культури поведінки з моральною вихованістю;

· потреби знати основні правила повсякденного етикету і бажання виконувати їх, уміння поводитися згідно правил культури поведінки.

Специфіка процесу морального виховання:

• обумовлена його змістом – суспільною мораллю, необхідністю впровадження норм громадської моральної свідомості в індивідуальну свідомість та поведінку кожного школяра;
• своєрідність його цілей, змісту, прояву моральної вихованості чи невихованості, організації та діагностики;
• включеність у процес розумового, трудового, цивільного, естетичного, фізичного, економічного, правового, екологічного, антиалкогольного виховання.

Соціальні інститути, які задіяні в морально-етичному вихованні особистості: 1. Родина. 2. ДНЗ. 3. Мистецькі заклади (будинки культури, театри, музеї, клуби та інші). 4. ЗМК. 5. ЗНЗ.

Завданнями морального виховання є оволодіння нормами і правилами моральної поведінки, формування почуттів та переконань, вироблення умінь і навичок моральної поведінки, адекватної поведінки у процесі суспільних відносин.

Одне із завдань морально-етичного виховання в школі – правильно та ефективно організувати діяльність дитини.

Необхідно детально вивчити та проаналізувати способи організації морально-етичного виховання: принципи, форми, методи і засоби.

Принципи морального виховання:

- гуманістичної цілеспрямованості;

- зв’язку виховання з життям;

- виховання у праці;

- виховання в колективі;

- індивідуалізації виховання;

- систематичності і послідовності та ін.

Форма виховання – це спосіб організації виховного процесу. Найпоширенішою є класифікація форм виховання залежно від кількості вихованців: 1. масова (охоплено учнів класу, паралелі, школи); 2. групова (невеликі групи); 3. індивідуальна (окремі учні).

При реалізації завдань морального виховання і самовиховання широко використовуються такі форми: круглий стіл; прес-конференція; лекція; доповідь; бесіда на етичні теми; диспут; вечір запитань та відповідей; огляд літератури з різноманітних питань, літерату­рно-музичні композиції, акції милосердя, пошукова діяльність; екскурсія; подорож; відвідання виставок, театрів та музеїв; створення тематичних стендів та ін.

Методи виховання – способи впливу педагогів на вихованців.

Група методів стимулювання поведінки і діяльності учнів: 1. змагання, 2. тренування, 3. заохочення, 4. покарання (М.І. Болдирєв, М.К. Гончаров, Ф.Ф. Корольов та ін.).

Змагання – створення ситуації, у якій вихованець прагне досягти вищих результатів. Цей метод дозволяє внести емоційний настрій у діяльність вихованців, захопити ідеєю змагання, проявити активність, ініціативу, здібності.

Заохочення – позитивна оцінка поведінки дитини. Як заохочення часто використовуються словесне схвалення, похвала, подяка, нагорода. Застосування цього методу вимагає від вихователя дотримання наступних педагогічних вимог: заохочувати потрібно лише справжні успіхи, заохочення має бути своєчасним й підтримуватися колективом.

Покарання – негативна оцінка поведінки та дій вихованця. У якості покарання можуть застосовуватися зауваження, догана, усунення від участі у колективній діяльності, позбавлення почесних обов'язків. Вимоги до застосування цього методу: покарання має бути зрозумілим вихованцю; не повинне принижувати особистість дитини; неприпустимим є застосування фізичних покарань; потрібно пам’ятати, що наслідком покарання стає поява відчуття провини та страху.

Тренування – кількаразове повторення вчинків з урахуванням загальноприйнятої норм. Цей метод використовують у середньому шкільному віці. Ефективність методу залежить від систематичності виконання, самоаналізу, заохочення вихователем та суспільного схвалення.

Також надзвичайно дієвими є методи переконання та прикладу.

Приклад – один з найдієвіших методів виховання. Його вплив базується на відомій закономірності: явища, які сприймаються зором, швидко і без труднощів відбиваються у свідомості, тому, на противагу словесним впливам, не потребують ні розкодування, ні перекодування. Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, слово – другої. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим активно формує свідомість, почуття, переконання, активізує діяльність.

Як сказав римський філософ Сенека: «Довгий шлях наставлянь – короткий шлях прикладу. Важко привести до добра повчаючи, легше – прикладом».

Психологічною основою прикладу служить наслідування. Вже ранньому віці людина отримає багато рис, наслідуючи комусь, зазвичай тим, хто викликає найбільше вражень. Тому дитину необхідно оточити позитивними, яскравими прикладами. Педагог повинен аналізувати з учнями наслідки поганих вчинків, утримуючи вихованців від наслідування «хибним кумирам» і сумнівним цінностям.

Переконання – це метод виховання, що передбачає цілеспрямований вплив на свідомість, волю й почуття вихованців з метою формування у них стійких переконань, певних норм поведінки. Основним засобом реалізації методу переконання є слово педагога. До методів переконання належать: інформація; пошук; дискусія; взаємне просвітництво та ін.

Також особлива роль у вихованні моральних якостей учнів відводиться роботі з художніми творами.

Види виховної роботи: збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність та інші.

Поряд з традиційними важливо використовувати також інноваційні технології: психогімнастику; психологічні ігри; моделювання та програвання ситуацій; проекти порятунку; творчі завдання; етюди; тренінги емоцій; психологічний малюнок; графічну символіку та інші.

Засоби виховання – це надбання матеріальної і духовної культури (наукова та художня література; засоби масової комунікації; предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо), які використовують у процесі дії того чи того методу.

Результатом морального виховання є – моральна вихованість, ознаками якої є ставлення особистості до оточуючих, добровільне виконання певних дій, мотиви дій та вчинків.

Методи контролю та аналізу рівня вихованості учнів (Галібург І.М.): 1.педагогічне спостереження; 2. бесіда; 3. опитування (анкетування); 4 . виконання доручень; 5. створення ситуацій для вивчення поведінки учнів; 6. аналіз результатів суспільно-корисної праці дітей.

В реальному житті нашого суспільства наступив той період, коли необхідно усвідомити, якщо не буде вирішена проблема розвитку і становлення моральної особистості молодших школярів, то ні про які перетворення в нашому реальному житті не може бути й мови.

4. Особливості формування культури, патріотизму, духовних цінностей та морального досвіду учнів.

Основною метою морально-етичного виховання у школі є прагнення передати знання та культурні традиції учням, розвивати їх як особистостей. Сучасний процес виховання більш спрямований на те, щоб розвивати інтелектуальні здібності, ніж культуру та духовність дітей.

Два інститути, які відіграють першочергову роль в процесі формування морального досвіду учнів:

Перший – це сім'я, де у дитини закладається основа характеру та підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, праці, та інших людей.

Другий – це школа та позашкільні навчально-виховні заклади. Позашкільні навчально-виховні заклади – це широкодоступні заклади освіти, які дають молодшим школярам додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби молодших школярів у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

Основною метою морального і сімейного виховання, викладання у школі є прагнення передати знання та культурні традиції учням, розвивати їх як особистостей. Сучасний процес виховання більш спрямований на те, щоб розвивати інтелектуальні здібності, ніж культуру та духовність дітей.

Релігія, як потужний морально-етичний і виховний чинник, здатна за певних умов сприяти консолідації суспільства, запобігти руйнуванню культури.

На індивідуальному ж рівні релігія та віра залишаються незмінним джерелом духовного зцілення молодого покоління.

Духовність – фундамент поняття «особистість». Поняття «духовність» у педагогічному словнику тлумачиться, як індивідуальна вираженість особистості у системі двох фундаментальних потреб:

· потреби пізнання світу, себе, сенсу й призначення свого життя;

· соціальної потреби жити, діяти для інших (готовність прийти на допомогу, розділити радість і горе).

Спираючись на антропологію К. Ушинського, який розглядав людину як сплав духу, душі та тіла, вчені, зокрема Б. Братусь, Б. Слободчиков, В. Зінченко, В. Знаков, намагалися поєднати ці аспекти духовності. В. Слободчиков вважав, що духовність – це характеристика людини як індивіда: тілесне існування людини; як суб’єкта: душевне життя людини; як особистості, індивідуальності: духовне буття людини.

А. Алексеєнко переконана, що духовність може відродитися лише тоді, коли людина знайде шлях до Бога. Засобом пізнання Бога може бути релігія, наука, мистецтво.

На думку Т. Саннікової сім’я, церква та школа мають на меті духовну просвіту і духовне виховання молоді. І виокремлювати жоден із цих інститутів було б неправильно. Щоб досягти поставленої мети потрібно поєднувати зусилля сім’ї, церкви та школи.

Складовими духовної культури особистості (за П. Щербанем) є:

· Інтелектуальна культура.

· Моральна культура.

· Культура спілкування.

· Національна культура та національна самосвідомість.

· Художньо-естетична культура.

· Християнська морально-етична культура, релігійні заповіді та традиції.

· Родинно-побутова культура.

· Політична, правова культура.

· Екологічна культура.

Патріотичне виховання дітей є пріоритетним напрямком в національній системі освіти та виховання. Заходи, які сприяють національному самовизначенню учнів, необхідні для становлення особистості. У Концепції національно-патріотичного виховання молоді (Затвердженій Наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України від 27.10.2009 № 3754/981/538/49) вказано, щоздійснення системного національно-патріотичного виховання є однією з головних складових національної безпеки України. Національно-патріотичне виховання формується на прикладах історії становлення Української державності, українського козацтва, героїки визвольного руху, досягнень у галузі політики, освіти, науки, культури і спорту.

Національно-патріотичне виховання включає в себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та інші аспекти, охоплює своїм впливом усі покоління, пронизує всі сторони життя: соціальну-економічну, політичну, духовну, правову, педагогічну, спирається на освіту, культуру, науку, історію, державу, право.

У Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти йдеться, що стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об’єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Інтегруючою основою національної системи виховання є спільність історико-географічного походження, мови, культури і традицій, усвідомлення своєї приналежності до українського суспільства. Кожен з цих чинників визначає єдність поколінь сучасних, минулих і майбутніх, сприяє формуванню громадянина-патріота.

У формуванні духовних цінностей важливу роль відіграє не тільки соціальне середовище, а й сім’я, при чому саме вона має чи не найбільший вплив, особливо в дитинстві. Від сім’ї значною мірою залежить не тільки те, чи буде людина духовно багатою та здоровою, але й те, як зможуть розкритися її задатки, здібності, який у неї характер, як вона ставитиметься до інших людей, і нарешті, чи зможе бути здоровою та щасливою.

Сім'я – це найвагоміший осередок, чинник виховання молоді, формування у них соціальних рис, моральних цінностей. Від сімейного виховання залежить, яким цінностям учні надають перевагу, які їхні захоплення, як вони ставляться до ЗМІ. Тому переважна роль сім'ї у формуванні особистості молодої людини як критичного споживача мас-медіа беззаперечна. Проте слід зазначити, що батькам, як і педагогам, протидіяти невибірковому сильному потягу дітей до медіапродукції, що формувався роками, набагато складніше. Ефективніше застосовувати превентивні, профілактичні дії, заходи щодо розвитку в учнів критичного ставлення до засобів масової комунікації.

Талановитий педагог Василь Сухомлинський велику увагу приділяв морально-етичному вихованню молоді, духовному спілкуванню. Він писав: «Треба так впливати на свідомість і почуття вихованців, щоб вони переживали привабливість добра і нетер­пиміст