Історія школи
Меню сайту

Форма входу

Архів записів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 64

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук

Вітаю Вас, Гість · RSS 21.08.2017, 00:04

Історія школи

Шкiльництвo на Заліщанщині сягає своїм корінням у XIX ст. Як за часів Австрійської монархії, так i пілсудської Польщі, в Заліщиках відкривалися різні навчальні заклади. Це були початкові, семирічні, середні школи з українською та польською мовою викладання. Початкова чотирикласна школа з українською мовою навчання знаходилася на місці сучасної пекарні в районі автовокзалу. Середню освіту можна було отримати в учительській семінарії, де директором був Осип Маковей.


Факт будівництва нашої школи підтверджує у своєму «Спомині» (Частина перша. Рукопис, 1969 рік, с.120) житель села Зелений Гай Дмитро Монич: «Теперішню школу вибудували від 1930 до 1933 року (4 роки).»


Мешканка міста 3aлiщикiв Гембатюк (Михайлів) Варвара Іванівна, яка в 1933 році прийшла в цю школу в 4-й клас, поділилась своїми спогадами про роки навчання. Тоді це була семирічна загальноосвітня школа для дівчат з польською мовою навчання, директрисою якої стала полька Софія Гогоєвіч. Варвара Іванівна пригадує, що вона була запеклою шовіністкою. Учениці мали говорити польською мовою не тільки на уроках, але й на перервах, у приватних розмовах. За вживання української мови в стінах школи суворо карали. В класі, де навчалася Варвара Іванівна, було 3 українки, 3 польки i 26 єврейок. Дівчата вивчали різні предмети, опановували математику за допомогою рахівниці i арифмометра. 3агалом їх навчали всьому, що могло пригодитися в житті: вишивати, шити, готувати їжу тощо.


Школа мала три поверхи: перших два відводилися для навчання, а на третьому знаходились велика їдальня, кухня i зал для занять хореографією. Школа була на державному утриманні. Учениці мали певні обов'язки: напалити грубки дровами, приготувати обід для себе i вчителів. Хлопці ж навчалися в загальноосвітній школі фундації барона Гірша, у приміщенні якої за часів радянської влади був Будинок культури.


Польська держава в галузі освіти вела політику щодо поступової ліквідації української учительської семінарії, запровадження польської мови навчання. У вересні 1933 року розпочалося навчання в нововідкритій коедукаційній (зі спільним навчанням дівчат i хлопців) гімназії. На жаль, гімназія не була утраквістичною (двомовною), i навчання у ній велося лише польською мовою. У приміщенні, в якому розпочав роботу новий навчальний заклад, раніше був Інтернат (державна установа, що була організована як гуртожиток для селянських дітей, в першу чергу українських, з метою полегшення їх матеріального життя в місті. 3 часом опинився під повним контролем поляків, проживання в ньому було рівнозначним на полонізацію). Про цю подію написано в польському громадсько-культурному тижневику «Echo Zalezczyk» вiд 10 вересня 1933 року у статті «Nowa szkola w Zaleszczykach». Спершу було відкрито два класи. Враховуючи, що дітей, що бажали навчатися, було значно більше, в майбутньому передбачалося створення паралельних класів, якi змогли б вмістити до 300-400 учнів. До Заліщиків прилягали ще два повіти, які не мали власних державних шкiл, - Городенківський i Бopщiвський. Враховуючи кліматичні умови Заліщиків, можна було сподіватись, що школа використовуватиметьея i як оздоровчий заклад. Biдпoвiднi умови при певному старанні можна було б створити.


Навчальний заклад відповідав новим потребам шкільної організації. Це була школа нового типу. Навчання здійснювалося польською мовою. Змiст програм відповідав найновішим досягненням педагогіки й допомагав розв'язувати багато загальносуспільних проблем. Одніею з них була значна частина учнів, якi через фінансові труднощі чи нестачу здібностей не закінчували середньої школи. За статистичними даними, таких школярів було близько 40%. Причиною наявних проблем було, зокрема, незнання польської мови. Адже дiти, якi приходили сюди, спершу навчалися в початковій школі українською мовою.


Польська влада належним чином фінансувала розвиток цього навчального закладу. Після закінчення гімназії можна було йти до професійних шкiл, двокласного ліцею у Заліщиках, що давало можливість вступити до вищої школи. Особливістю нової програми було те, що вона передбачала підготовку молоді до організованого життя в межах Польської держави. Не забували i про патріотичне виховання, зумовлене актуальними історичними проблемами. Варто згадати, що всі учні отримували основи культурно-гуманітарних знань. Напрямок не був задуманий як підготовка до вивчення класичної філології, а як широка основа для розуміння тогочасної польської культури. Нові часи вимагали нового типу громадянина, а такого повинна була підготувати нова школа.


3 приходом на 3аліщанщину радянської влади у вересні 1939 року відбувається реформування навчальних закладів міста, i наша школа стає середньою коедукацїйною школою з українською мовою навчання. Випускними класами були сьомий i десятий. За даними історичної архівної довідки, в ній навчалося 600 учнів. 3i спогадів В.І. Гембатюк, директором школи був Ф. Федосенко, який закінчив 7 класів, спеціальної освіти не мав.


Інформацію про ці події можна знайти в праці уродженця Заліщицької землі, відомого громадського i культурного діяча Василя Вериги «Там, де Дністер круто в'ється». Розповідаючи про історію учительської семінарії, автор описує відкриття i дiяльнicть нової школи. У вересні 1939 року «Заліщики, як i ціла Західна Україна, опинилися пiд московсько-большевицькою окупацією... 3 кінцем вересня розпочалося навчання в Заліщицькій гімназії, i в перших місяцях було збережено стару програму, включно з релігією, з тим, що українська мова стала мовою навчання. Одначе, небавом почалася реорганізація гімназії на десятирічку совєтського зразка. ... Під кінець першого півріччя колишню гімназію поділено на двi частини: маленьку чисельно польську Середню Школу та велику українську Середню Школу, до якої переведено жидів. Польська школа ... залишилася в старому приміщенні, а українську перенесено до величавого будинку городньої школи у центрі міста i перетворено на повну десятирічку. До Різдвяних свят директором української Середньої Школи був Олександр Жолевич, але вже в січні 1940 року його замінив «совєт», білорус Федосенко, а Жолевич перейняв обов'язки завідуючого педагогічною частиною... . Із усіх старих учителів він єдиний, що залишився на праці в Заліщиках в українській середній школі, решту учительського складу доповнено новими учитeльcькими силами з-поміж українців та жидів. ... 3 вибухом німецько-совєтської війни в червні 1941 року Україну скоро зайняли німці .... Заліщицька Середня Школа, прямий спадкоємець колишньої гімназії, перестала існувати.»


Ще до початку вiйни, 12 червня 1941 року, Заліщицька середня школа вітала своїх перших випускників. Всього тоді закінчило середню школу 16 учнів. Урочистий вечір перших випускників середньої школи відкрив директор школи Ф. Федосенко. У своєму виступі вiн пригадав успіхи i труднощі, якi доводилося долати за час навчання випускникам. у результаті з 16 учнів було два вiдмiнники - О. Paчoк, С. Слободян, сім ударників - Д. Кенігсберг, Е. Міцель, Х. Шацберг, В. Коціборська, М. Лозова, Р. Волкович, С. Штетнер. За сумлінну працю відмінників премійовано Похвальними листами, ударників – книжками. З побажаннями випускникам ще більших успіхів на всіх ділянках роботи виступив класний керівник Старожитник Євстахій Іванович. (За матеріалами газети «Червоний прапор» від 14 червня 1941 року, №67(155)).


5 липня 1941 року м. Заліщики i весь район окупували німецько-фашистські війська. Звичайний режим роботи школи був порушений, бо в приміщенні розташувалася комендатура. Навчання проводилося в гімназії на рівні початкових знань, де директором - став Жолевич Олександр Іванович (дo вiйни - вчитель німецької мови). В період окупації школа мала назву семирічної прилюдної народної, а навчання в ній велося українською мовою. Про це свідчить документ «Шкільне свідоцтво», видане керівництвом школи. Відомостей прo цей період історії школи майже не збереглося. Причинами є тяжкий вoєнний чac, бомбардування, пожежі, під час яких були знищені архіви.


34 березня 1944 року Заліщики звільнено від окупації. У школі перебував госпіталь радянських військ, який з вересня цього ж року переведено в інше приміщення, а тут почала працювати середня школа. 1-го вересня 1944 року 517 учнів сіли за шкільні парти. Найстаршими були семикласники.


Своїми спогадами про тi шкільні роки поділилася випускниця 1947 року Мамалига Розалія Федорівна. У 7-й клас школи прийшло 32 учні. 3 ник - 26 дівчат, 6 хлопців. Усі - різного віку. Навчалися тi, якi в час окупації втратили таку можливість. 3аліщан було мало, решта - приїжджі. 3 місцевих були Ганна (Нуся) Капчак, Тося (Антоніна) Юрійчук, Ганна Доміна, Розалія Мамалига, Олег Романко.


Директором школи після війни був С. Малізін (з 10 липня 1944 року). 3 1-го січня 1945 року директором школи стала Т. K. Христенко.


Важкими для Заліщанщини виявились не тiльки воєнні, але i повоєнні роки. Національно-визвольна боротьба, що тривала на наших землях, не залишила байдужими i учнів школи. 3а участь у боротьбі за свої національні переконання були арештовані учні 9-го класу (1946 рік): Клепак Андрій ( у майбутньому чоловік Клепак Лідії Василівни - вчителя географії нашої школи), Мандрусяк Мирослав (син священика з Синькова), Бортник (Плеш) Ольга (м.3аліщики), Чепіль Ольга (с. Печорна), а Грищенко Марія була арештована пiд час навчання в інституті.


У школі силами учнів було створено групу художньої самодіяльності, якою керувала учениця Савина Мартинчук, а організатором був Ярко Суярко - племінник Омеляна Поповича, учасник визвольних змагань на Буковині, кінорежисер. 3 допомогою учителів-словесників організували драматичний гурток.


У червні 1947 року відбувся II-й випуск школи (перший повоєнний). Варто зазначити, що більша частина випускників здобула вищу освіту у вузах Чернівців, Івано-Франківська і Львова. Більшість стала лікарями, а також вчителями української мови та літератури, іноземної мови, математики. 8 випускників продовжили навчання в Чернівецькому учительському інституті. Будківська І. А. (мама нинішнього директора ДМШ Будківського Я. І.) продовжила навчання в Горлівському педінституті на факультеті іноземних мов. Лаврухіна Ліля стала математиком, Романко Олег – інженером-конструктором, Гайдук Віктор – військовий, його сестра Надія – лікар. Капчак Степан – географ, був ректором заочного відділення університету у м. Станіслав (Івано-Франківськ), згодом викладачем Чернівецького університету; останнє місце роботи – професор Івано-Франківського університету.

У післявоєнні роки школа стала загальноосвітньою з виробничим навчанням.

Велику роботу по налагодженню навчально-виховної роботи зробив директор Чижов Макар Панасович. Своїми спогадами про цей час поділилася Канюк Марія Панасівна – вчитель біології, сестра Макара Панасовича. Він родом із Сумщини, закінчив географічний факультет, працював учителем, завучем. Далі – 4 роки на фронті. В 1945 році був направлений на роботу в західні області України, а в 1946 році Чижова М. П. призначили завучем Заліщицької середньої школи. 20 серпня 1949 року він замінив Христенко Т. К. на посаді директора школи.

За роки його керівництва школою побудовані спортзал, теплиця-оранжерея, живий куток. Тут можна було побачити домашніх та диких тварин, плазунів, риб… Велика увага приділялася озелененню міста та школи. На кожному поверсі були великі вазони: олеандри, фікуси, китайські рози, арми… Їх доглядали учні. Школа опалювалася пічками. Макар Панасович особисто слідкував за чистотою. Кожного дня директор обходив школу, перевіряв, чи натоплені пічки, чи витерта пилюка, вимита підлога. Силами учнів і вчителів навколо школи поряд з старими акаціями було посаджено сосни, липи, берези. З ініціативи Чижова М. П. вчителі та учні у верхній частині міста започаткували міський парк. Школа мала навчальну ділянку, на якій працювали самі учні: копали, сіяли, доглядали, займалися дослідницькою роботою.

Одночасно з роботою у школі Макар Панасович навчався у Ленінградській аспірантурі, працював над дисертацією. Після захисту свого дослідження він став кандидатом географічних наук і перейшов на викладацьку роботу до Тирасполя в 1962 році. В 1961 році у видавництві «Радянська школа» вийшов фізико-географічний нарис «Український лісостеп», авторська робота Чижова М. П.

Життєвим кредо Чижова М. П. були чесність, скромність та справедливість. Таким його пам’ятають вчитель української мови та літератури Маркіян Федорович і вчитель фізики Ганна Станіславівна Лубковичі, нині пенсіонери, ветерани праці. Вони поділилися спогадами про свій прихід до школи в серпні 1951 року. Директор заздалегідь потурбувався про житло для молодих вчителів. Після тижневої адаптації Макар Панасович запрошував кожного молодого вчителя до себе на уроки, знайомив їх зі своїми конспектами, запрошував відвідувати уроки старших колег: «Безперечно, все це окрилювало нас, молодих, кожен намагався перейняти найкраще у старшого колеги. Так народжувалися перші творчі успіхи, і в грудні новоприбулі педагоги давали відкриті уроки для вчителів району. Макар Панасович ніколи не був категоричним при аналізі роботи колег, зважав на те, що кожен вчитель – особистість з тільки йому притаманним поглядом на навчально-виховний процес. Саме його підтримка була вирішальною при проведенні вечора, присвяченого 140-річчю зачинателя української літератури Маркіяна Шашкевича». Душею цього заходу були учитель музики Я. В. Смеречанський і М. Ф. Лубкович. Чудовий спів учнівського хору пісень на слова поета нікого не залишив байдужим. Цей вечір-концерт був значною подією в місті. Такі вечори проводилися щоп’ять років. Особлива підготовка проходила і по вшануванню пам’яті Великого Каменяра – Івана Яковича Франка. Директор школи був ініціатором клопотання про поновлення пам’ятників І. Франкові, О. Маковею, Т. Шевченку.

Після Чижова М. П. керівником школи деякий час була Овчаренко Ганна Іллівна.

З лютого 1963 року по 1978 рік школу очолював Палагнюк Володимир Дмитрович. Ознайомившись зі школою, Володимир Дмитрович оцінив високий професійний рівень вчительського колективу. Адже тут працювали прекрасні вчителі, сповна віддані своїй професії. Це були люди за покликанням, знаючі, інтелігентні, терплячі, щирі і в той же час справедливо вимогливі! На все життя запам’ятались уроки Костогриза Степана Тихоновича, Поляківської Віри Миронівни, Канюк Марії Панасівни, Юрійчук Любові Корнелівни, Квятківської Віри Олексіївни, Лубковича Маркіяна Федоровича, Лубкович Ганни Станіславівни, Нагорної Зінаїди Іванівни, Федорців Надії Василівни, Симотюк Ганни Василівни, Малашенко Ганни Микитівни, Пухкої Марії Степанівни, Тінякової Марії Федорівни, Федорцева Йосипа Васильовича, вчителя німецької мови Трилінського Івана Івановича, заняття з фізкультури і в спортивних секціях, де керівниками були Соловйов Юрій Олександрович і Небоженко Анатолій Григорович, уроки малювання і креслення Мамалиги Павла Семеновича. Шкільне життя було цікаве й насичене. На той час працювало багато гуртків: вибирай до душі!

Палагнюк В. Д. поділився спогадами про ті зміни, що відбулися в школі. Для дівчат було введено швейну справу, що дало їм можливість поряд з навчанням отримати перші професійні навики швеї (з цією метою було придбано 22 швейні машинки). Для хлопців старших класів було введено спеціальність шофера. Оформлено класи автосправи, придбано 6 вантажних і одну легкову автомашину. Школа поповнилася великою кількістю учнівської молоді із сіл нашого району. Виникла необхідність в гуртожитку. Володимир Дмитрович домігся, щоб школі передали приміщення колишнього дитячого садка, було збудовано їдальню на 120 місць, добудовано 12 кімнат, бібліотеку; фактично, при школі почав діяти інтернат, в якому проживало 120 – 130 учнів із сіл району. Вони забезпечувалися триразовим харчуванням, і кожен користувався безкоштовною постільною білизною. Ця обставина змушувала директора добудувати 8 класних кімнат. Адже в п’ятьох дев’ятих і в п’ятьох десятих класах навчалося по 175-190 учнів. У кожному класі було по 34-38 учнів. У школі були виробничі майстерні, метеорологічна станція, географічний майданчик, класи-майстерні з обробітку металу, дерева.

Для зміцнення матеріально-технічної бази навчання було придбано 8 апаратів «ЛЕТІ», 9 кіноустановок, 9 телевізорів, духовий оркестр. Було обладнано 12 навчальних кабінетів, стрілковий тир. Гідне місце в надбаннях школи належить шкільному історико-краєзнавчому музею. Його організатором і керівником був заслужений вчитель УРСР Тур Онисій Степанович. Силами вчителів і учнів зібрано багато цікавих експонатів, археологічних знахідок, фотографій, спогадів. Робота по створенню музею велася у співпраці з архівами міст Тернополя, Львова.

За даними "Історії міст та сіл УРСР, Тернопільська область", 1973 рік, ст..260 , у 1972-1973 навчальному році в школі було 1,3 тис. учнів, 70 педагогів.

Школа стала опорною, оскільки випускала добре підготовлених випускників та мала сильну матеріальну базу, що збагачувалась завдяки безпосередньому фінансуванню різних організацій, літній оренді приміщень школи, прокату вантажних машин.

Школа з великим успіхом виступала на змаганнях високого рівня з різних видів спорту.

За ініціативи вчительського і учнівського колективів було порушено клопотання про присвоєння школі імені талановитого педагога, письменника, літературознавця, громадського діяча Осипа Степановича Маковея з нагоди його столітнього ювілею.

Рада Міністрів УРСР прийняла постанову від 15 липня 1968 року за № 349, у якій ішлося «… про присвоєння імені українського письменника-критика, публіциста і громадсько-культурного діяча Маковея Осипа Степановича Заліщицькій середній школі Заліщицького району і надалі іменувати її – Заліщицька середня загальноосвітня трудова політехнічна школа імені О.С. Маковея».

З 1978 року керівництво школою продовжив Осадчук Костянтин Прокопович, людина енергійна, творча, з високим художнім смаком. Вимогливий як керівник і в той же час простий, доступний, розуміючий. Він і з нами, вчителями, і з учнями міг до вечора створювати декорації до вистав, був режисером, художником, консультував у створенні костюмів. Жителі міста, напевно, й досі пам’ятають дівчат-барабанщиць, які відкривали урочисті свята, – вони були зі школи ім. О.Маковея. Учителі не шкодували свого часу, а інколи навіть і коштів для того, щоб зацікавити учнів.

Непоганою була ідея створення таборів праці й відпочинку, де найбільші бешкетники ставали зовсім іншими дітьми, добре працювали, були ініціативними, задавали тон в організації вечорів. До речі, багато з них зараз стали успішними підприємцями.

В наступні роки директорами школи були Прогодюк Олексій Васильович, Зима Ярослав Васильович, Паньків Василь Іванович.

В наступні роки директорами школи були Прогодюк Олексій Васильович, Зима Ярослав Васильович, Паньків Василь Іванович.

Василь Іванович Паньків обіймав посаду директора з серпня 1985 року по серпень 1995 року, потім працював до грудня 1998 року вчителем географії. Будучи директором, зумів згуртувати колектив, створити умови для праці вчителів. За той час виросла плеяда вчителів-методистів, старших вчителів, вчителів з вищою категорією.

Школа була базовою у проведенні відкритих уроків і позакласних заходів, у в справі професійної орієнтації школярів. Успішно працювали кафедри трудового навчання, автосправи. Дівчата проходили практику на консервному заводі, на фабриці швейних виробів. Практика зараховувалась у трудовий стаж. По закінченні школи учні одержували разом з атестатом і трудові книжки.

За час перебування Панькова В.І. на посаді директора було добудовано корпус для молодших школярів, реконструйовано шкільну їдальню, перекрито старий корпус, відремонтовано школу зовні, заасфальтовано шкільне подвір’я, відремонтовано систему опалення, створено комп’ютерний клас.

Належна увага приділялась розвитку творчих здібностей учнів. У школі працювали гуртки художньої самодіяльності: танцювальний, драматичний, хор, вчительський та учнівський вокальні ансамблі. Учні виступали в концертах міських і районних заходів, брали участь у Різдвяних колядках, готували привітання до свят і концертні програми, з якими побували на підприємствах міста, в обласному шпиталі інвалідів війни, їздили на обласні конкурси.

Урочисто і незабутньо проходило свято повноліття. Запрошувались батьки учнів, які одержували паспорт, ветерани праці, представники громадськості.

З 30 серпня 1995 року на посаду директора школи був призначений Бенев’ят Володимир Станіславович – сьогодні керівник місцевого самоврядування. У своїх спогадах Володимир Станіславович відзначив, що керівництво такою великою школою для нього було дуже відповідальною справою.

«То був нелегкий час четвертого року незалежності України, коли фінансування закладу освіти було недостатнім, хронічними стали невиплати заробітної плати вчителям ( нерідко 3-5 місяців), часи фінансових взаємозаліків та передстрайкових ситуацій. Але трудовий колектив нашої школи з гідністю вийшов з такої складної ситуації.

В 1997 - 1998 роках вся школа готувалася і відсвяткувала свій 60-річний ювілей (за даними архівної історичної довідки приміщення школи було збудоване 1936 – 1938 роках). Саме в цей час в школі була започаткована премія імені Осипа Маковея, якою нагороджуються кращі учні . Вже тоді в школі формувався міцний, прогресивний, молодіжний вчительський колектив, який завжди мав своє бачення тих чи інших подій, заслужений авторитет у місті.

В 1997 - 1998 роках вся школа готувалася і відсвяткувала свій 60-річний ювілей (за даними архівної історичної довідки приміщення школи було збудоване 1936 – 1938 роках). Саме в цей час в школі була започаткована премія імені Осипа Маковея, якою нагороджуються кращі учні . Вже тоді в школі формувався міцний, прогресивний, молодіжний вчительський колектив, який завжди мав своє бачення тих чи інших подій, заслужений авторитет у місті.

Вже майже вісім років я не працюю в цій школі, але тих п’ять років свого директорства я завжди буду згадувати з приємністю. Адже робота і спілкування з учителями і учнями нашої школи завжди духовно збагачує будь-яку людину». У 2000 році Бенев’ят Володимир Станіславович перейшов на іншу роботу, і з вересня 2000 року по серпень 2005 року естафету керівництва закладом узяв до своїх рук Гудима Богдан Антонович.

Тоді першочерговим постало питання реформування школи на засадах комп’ютеризації навчально-виховного процесу, впровадження інноваційних технологій, переходу на нові програми, введення нових стандартів освіти і підготовка та передпідготовка вчительських кадрів.

Вимоги життя були великі, а можливості далеко не відповідали їм. Запорукою вирішення багатьох питань стало створення Ради школи і піклувальної ради – громадських об’єднань з правами і обов’язками брати активну участь в управлінні установою, у відродженні кращих традицій української школи. Творчий підхід до освітньо-виховної роботи, індивідуальний підхід до учня, гуманізація педагогічної діяльності стали сенсом життя педагогічного колективу. Вчителі школи є переможцями конкурсу «Вчитель року» у всіх номінаціях, багато з них нагороджено значком «Відмінник освіти України», грамотами різних рівнів; педагоги школи є керівниками районних методичних об’єднань, творчих груп, наставниками молодших колег.

Впродовж 40-ка років вмілим та незмінним секретарем школи була Анастасія Миколаївна Миронюк. Її високий професіоналізм забезпечував бездоганне ведення ділової документації. Це неодноразово було відмічено освітянським керівництвом різних рівнів.

Естафету славних традицій школи імені О. С. Маковея з вересня 2005 року взяв у свої руки Винницький Орест Іванович – представник нового покоління керівників, який не тільки прагне вивести школу на рівень сучасних вимог і потреб, але й бачить її навчальним закладом, що стане лідером освітніх установ міста, району, області.

У вересні 2011 року школу вдруге очолила жінка, сьогоднішній директор школи Хребтак Любов Миколаївна, яка працює в цьому навчальному закладі більше 30 років. У своїй роботі Любов Миколаївна керується кредом: "Приймай дитину з благоговінням, виховуй її з любов’ю, випускай вільною"

Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz